На початку червня 1919 року українські війська завдали більшовикам потужного удару, у ході якого закріпилися на Поділлі та розпочали підготовку подальшого наступу на Київ. Такий успіх дозволив Директорії та уряду УНР на тривалий час зупинитись у Кам’янці-Подільському. Крім урядовців до міста прибули різні військові інституції, у тому числі управління та підрозділи Повітряного флоту УНР, , про що сайт «Є» вже писав.
У Кам’янці-Подільському швидкими темпами відбулася реорганізація Повітряного флоту УНР: було скорочено зайві штати, переформовано бойові частини, створено комісію з розробки основних положень «Військово-воздушної фльоти Української Народної Республіки». На посаді начальника Повітряного флоту залишився полковник Віктор Павленко, а от інспектором авіації призначили досвідченого пілота Олександра Єгорова. Колишньому інспектору Олександру Наконечному доручили створення військово-авіаційної школи. Відомо що штаб Повітряного флоту УНР розміщувався у Кам’янці в районі Нового плану (навпроти собору), авіашколі надали приміщення комерційного училища на вул. Високій, аеродром був влаштований на Підзамчі, поблизу свічкового заводу.
Чисельність бойових авіаційних загонів Дієвої армії УНР після реорганізації залишилась незмінною: 3-й – під командуванням осавула С. Федоріва, 4-й – під командуванням сотника О. Наконечного, 5-й – під командуванням хорунжого М. Шеремецинського, 1-й Запорізький окремий авіазагін, яким командував сотник О. Жаховський. Загалом у них нараховувалося близько 15 літаків, 30 старшин та 200 козаків. Сил було небагато, але під час наступу на Київ авіатори зробили все від них залежне, аби підтримати наземні війська. Авіація застосовувалась у бойових діях переважно для виконання повітряної розвідки та бомбометаній.
Ще однією з важливих функцій Повітряного флоту цього періоду стало виконання кур’єрських рейсів, за допомогою яких уряд УНР підтримував зв’язок із своїми представниками у європейських країнах. Виконувати державні завдання доручили 1-му Запорізькому авіазагону, екіпажам якого доводилося літати з Кам’янця-Подільського до Німеччини, Австрії, Румунії.
Ще навесні 1919 року УНР не могла здійснювати таких дальніх польотів, адже не мала великих, багатомоторних літаків. Але, на початку червня Німеччина, яка за Версальським договором повинна була лишитися своєї бойової авіації, запропонувала Україні на певних умовах передачу таких літаків. На машини нанесли розпізнавальні українські знаки (тризуби) та занесли до складу 1-го Запорозького авіаційного загону УНР. Фактично ж літаки залишались німецькими та перебували під наглядом фахівців німецької компанії DLR.
«Цепелін Штаакен» R.XIV Р-69 на німецькому летовищі перед відправкою в Україну, 1919 р. Фото з книги Я. Тинченка «Герої Українського неба».
Розмах крил – 42 м, вага – 10 тон, вантажопідйомність – 4200 кг. Екіпаж: командир-обсерватор, 2 пілоти, 1 радіотелеграфіст, 1 кулеметник, 2 механіки. Літак мав п’ять 245-сильних моторів «Майбах», швидкість сягала 135 км/год.
20 червня 1919 року з аеродрому під Бреслау до Кам’янця-Подільського вилетів перший літак-гігант – важкий бомбардувальник «Цепелін-Штаакен R.XIV» під серійним номером Р-69. На його борту був «спецвантаж», а саме три ящики вагою 760 кг з українськими гривнями, які уряд УНР замовив на Берлінській банкнотній фабриці ще на початку 1919року.
Згодом у розпорядження України було передано ще два літаки «Цепелін-Штаакен R.XIV» і три «Гота G.V». Інспектор української авіації Олександр Єгоров і представник німецьких екіпажів капітан Карл Клікерман швидко знайшли спільну мову, розробили маршрути польотів та особисто виконували рейси. Вони з Кам’янця-Подільського до Німеччини і Австрії перевозили українських послів та членів офіційних делегацій, пошту, документи…
«Цепелін Штаакен» R.XIV німецького капітана Кліпермана в оточенні військових 1-го Запорізького авіаційного загону в Кам’янці-Подільському, серпень 1919 р. Фото з часопису «Дороговказ», ч.7 – Торонто, 1965 р.
У листопаді 1919 року українські війська опинилися в важкому стані: Армія УНР та Галицька Армія були затиснуті між білою добровольчою армією на півдні та сході, червоними на півночі. У цій ситуації Симон Петлюра розпочав переговори з поляками та згодом уряд та армія (у тому числі військова авіація) вимушені були відступити до Польщі…
